Лора

А це фотки безпосередньо з самого випускного. Святкували в Наварії, я навіть не сподівалась, що буде так кльово. Я вирішила, що в мене буде вечір відвертості, і висказала всім недоговорене за 6 років, і як не дивно, більшість з того виявилось позитивним.
Біля 5.30 ранку приїхала додому, перевдягнулась і в 6.35 - експрес. Заснула ще до відправлення.
В перший день в Ірпіні почувалася жахливо, бо всі приїхали вчора, а я (нещастячко) з запізненням на один день, і народ встиг перезнайомитись і об’єднатись в мікротусовки. Я навіть плакала і дзвонила додому, щоб сказати «Мамо, забери мене». Хотіла поїхати на день раніше. Але якось адаптувалася. З часом.

З усіх круглих столів мені найбільше сподобався «Відеопоезія і слем», на який я і подавала тези. Але інформативність цих семінарів все одно для мене була низька, тому що більше було особистих думок, ніж кваліфікованих тверджень.

Маю 3тю премію «Смолоскипа». Купу книжок і гроші яко приз. Тішуся.

Ще тішуся знайомству з Танею Савченко (Танечка, вибач, не попрощалась по-людськи, але той день був для мене дуже важкий) і Сашком Ушкаловим (ніколи б не подумала, що він такий ангелик). І з паном Шпаківським (той, що bareth) та Грішею Семенчуком (той, що semenchuk) поспілкувались мило. :) Окрема подяка Русланові – небезпечному чоловікові (за рекомендацією Ростислава Семківа). :)

Отак. Треба ще статтю написати про Ірпінь для «Смолоскипа». І ще купа справ висить. А я сьогодні виїжджаю на Київ, а з нього – турпоїздку по Скандинавії. Але досі не можу це усвідомити і повірити.

P.S. Вчора була на майстеркласі по ліпленню з солоного тіста. Зліпила рибку, сонечко, чайник, горнятко і котика!

То фотки з мого випускного, точніше, з вручення дипломів, бо п’янка тільки сьогодні, а необмитий диплом вважається недійсним.

Сьогодні їду на випуск в Наварію, а в 06.35 вже експрес на Київ. Ірпінь форевер…

( під катом далі )

В суботу була на тренінгах в своїй громадській організації. За день мене 8 разів кликали поїхати в Зашків на фест, але я гордо відмовлялась. Потім в якийсь момент дах було зірвано, і я біля 8 години вечора прямо з тих тренінгів стопом зірвалась туди.

Найяскравіший спогад – наближення до озера босоніж, з мокасинами в руці,серед щасливого народу у вишиванках, під мою улюблену пісню «Нація – іслам». Підспівуючи на повний голос. Посміхаючись до всіх і сама до себе. Кайфуючи від власної спонтанності і незалежності.

Пізнього вечора були «Гайдамаки». Файно відіграли.

Я загубила десь там скляний кулончик. Але нічо’, за все мусить бути своя платня.

Переночувала у наметі «Медицини катастроф». Там мій знайомий був. Вони меніі пиво поставили, і гречкою зранку нагодували, і до Львова відвезли наглою поміччю. :)

Кльово було ходити тим полем у форменій червоній куртці «Медицина катастроф. Львів» і чути крики «Сестра! Нам погано! Йдіть до нас! Вип’ємо разом!». :)

Зранку в неділю була у Львові, спакувала речі, і поїхала до Сколе на продовження тренінгового семінару. 2 дні прожили у благословенному місці, де не було покриття. Жодного мобільного оператора.

Життя прекрасне.

Розгрібаю поточні справи.

 

Вітаю вас з кінцем весни і початком літа!!!



Маю нарешті книжку з моїм обличчям всередині та на обкладинці. Правда, моє волосся зробили якогось підозрілого кольору (за текстом - темно-каштанового), а всередині фотографії жахливої якості. І ще (сором автору!) він мені ще досі не подарував книжки, це книжка Мар'яни, фотографії якої теж там є. До речі, милий хлопчик на обкладинці - саме той автор.

В мене в понеділок державний іспит з трьох предметів, а я не готуюсь. І не буду. І мені не соромно. :)

Завтра буду на "Старому місті". А може, і сьогодні теж.

погляди тореадора і руки натхненного ритму

не озираючись, слухаєш місто, в якому уперше

тож говори обережно, мов в роті тримаючи бритву

риби-серця б’ються в наших гарячих тілах, наче в вершах

 

доторком,голосом, криком зі мною, думками деінде

іноді соромно,страшно, бо віриться: я тобі – якір

першопроходець жінок і ловець гвинтокрилів та мідій

з ран, в які пальці засмаглі вкладаєш, галузяться маки

 

жертви криваві приносимо ми неминучості колій

часу лишилося – ніч, тож торкайся до мене, торкайся

погляди тореадора, очей твій горіховий колір

стіни без вікон на нас наступають, ми завтра покаємось

 

тінь твою так непомітно й прозоро тримаю за руку

небо ще дасть нам свій простір для вражень, для віршів і звершень

дихає сонно метро під старечою шкірою бруку

не озираючись, слухаєш місто, в якому уперше

Була в Харкові на тому «Щ?Д?К?» чемпіонаті. Зіграли ми непогано, хоча маємо19 місце з 35 команд. Просто питання східноукраїнські дуже специфічні були. Харків майже не подивилися, бо жили в Старому Салтові, на березі Печенізького водосховища. До речі, відкрили купальний сезон. :) Команда зібралась суперова – стоматолог, терапевт, програміст, економіст, географ і пожежник. 5 хлопців і я.:) Ніхто нікого не напрягав, жили дуже дружно. Мені навіть не хотілося ні з ким знайомитись, бо своїх було досить. Звісно, що пили багато і по ночах до 5 ранку грали в «Свою гру» на віджимання. :)

 

Це наша команда.

 

( Під катом кілька фотографій. )

А я сьогодні їду до Харкова. На студентський чемпіонат України з «Що? Де?Коли?». Наш капітан команди бере з собою літр спирту. Тому він і капітан. :)

Вчора здала останній залік. Вже відсвяткували з групою у клюбі «Метро».Точніше, не з групою – був один мій одногрупник, його знайомі і я. Інші знайшли причини, приводи та всякі-різні відмазки. Тепер КРОК-2, державні іспити і випускний!

Недавно відкрила антидепресивну дію яскраво-рожевого лаку для нігтів. Тепер насолоджуюсь цією психотерапією. Надійно і безпечно, тільки один недолік: для чоловіків, мабуть, не підійде. :)

Мене мучить те, що я дуже довго не відсилала своїх віршів на всі сайти, де публікуюся. І взагалі, мало пишу останнім часом. Вибачте, брешу: ВЗАГАЛІ не пишу останнім часом. І листів та смс старим-добрим друзям не пишу зовсім.

А ще я в Жовкві була. В знайомих.

( Під катом ще кілька фоток з Жовкви.  )

Таке життя. :)

Високі гори-далекі полонини… На 4 дні ходили в гори, в тому числі на Парашку лізли.
Словами нема чого розповідати – дивіться фотки. :)




( інші фото та кілька коментів тут )

Давно не писала. А тепер я приїхала з Карпат, здала квитки в Ялту і займаюся різними нісенітницями у Львові. Пообіцяла сама собі зробити фото звіти про котячу виставку, гори і поїздку в Жовкву.

Почну з котячої виставки.



( котовиставка звіт )

Настрій в мене сьогодні сумний до неможливості, і все щось не складається. Речі випадають з рук, стаються дрібні неприємності, і просто на душі важко. Ще й часу відпочити нема зовсім. І ще це ОднеВсе сьогодні… Вирубайте мене.


Київ, Оболонь.

( Але все ж таки трохи розповім про поїздку минулого тижня.  )

Сьогодні купила собі квитки на всі переїзди-роз’їзди. А ще червоні кульчики-котики і фіолетовий волохатий блокнот з написом “Superstar”. :) Шоппінг-терапія діє. :) Настрій хороший. А може, то від чернігівського білого? :)

Завтра іду в Донецьк на медичну наукову конференцію з доповіддю на тему: «Кореляційні зв’язки між С-реактивним протеїном та антистрептолізином О при різних типах адаптаційних реакцій». :) Отак-то. Минулого року в Донецьку суперово зустрічали учасників, екскурсії проводили (в тому числі на пивний і металургійний заводи), і з того часу це місто – одне з моїх найулюбленіших в Україні.

Плюс доба в поїзді – прекрасна можливість подумати і побути на самоті. Не люблю вагонно-вокзальних розмов.

Зразу з Донецька – в Київ, бо 12.04 відбудеться українсько-білоруський слем, в якому я буду брати участь, але ще не знаю жодних умов, крім того, що я в команді. Там розберемося.

З Києва взяла квиток на експрес, бо вже точно хотітиму додому.

Все, я пішла міняти воду в вазі з нарцисами. :)

МамаДеЯ 2)) Одне Все, Зелена 294.. 15квітня 18:00! ЛітВечір за участю молодих письменників, танцювального гурту та Блюзу) Всьо гарно, романтично) Цього разу будемо говорити про речі любовні! Різноманітні прояви сублімації сексуальної енергії)) про еротику, закоханості, секс, любов (різностатеву і одностатеву), любофффь ... Плюс вечора: КАНКАН))) Всьо має бути шалено весело та приємно! Акція вільна від комерції! Передай інформацію ДАЛІ!

Ось така текст-афіша. Я читатиму. Сподіваюсь, там буде краще, ніж минулого разу.

Вчора відбувся перший львівський слем. Було круто, справді. Ще коли я побачила список учасників, то зрозуміла, що буде м’ясо. :) Так воно і сталося. В Музеї ідей було тісно до неможливості, дивно, що не трапилось жодного гострого нападу клаустрофобії.

Кукула – прикольний слем-майстер, вів, наче виходець з якихось чорних кварталів. :) В фінал вийшли Семенчук, Коробчук і Полєжака, і переміг Коробчук. Всі фіналісти – просто зірки. Ще кльово читали Стас Заврін і хлопець з Донецька – Чупа, здається. І Оксана Васьків мені сподобалась, плюс вона дуже гарно скомандувала на початку свого читання: «А ну тихо всі!!!» :)

Настрій був прекрасний, особливо тішили екзальтовані дівчатка з театру «Намір», які, вибачте на слові, пісяли кип’ятком по ногах від одного тільки вигляду Коробчука. :) (До речі, перфоманс «Наміру» на початку мені дуже сподобався, найбільше Іра Задорожна, хоча дівчатка чомусь грали тільки ролі учасників чоловічої статі, мабуть, так їм цікавіше, але то дрібниці).

p.s. Афтерпаті було, як завжди, суперовим. :)

Презентація книги "100 молодих поетів України: Антологія", виданої за результатами однойменного конкурсу сайту КМД (Клуб Молодых Дарований www.kmd.org.ua), відбудеться 31 березня о 18.00 у приміщенні Спілки письменників (Київ). Приходьте. Обіцяють нагородження переможців, диспут, фуршет... :) Звучить мило. :) Я буду. Читатиму.

Вчора відбувся поетичний турнір у Чернівцях. Сьогодні я вже з 0412 у Львові. Голова болить і спати хочу. Ну що вам сказати? У Чернівцях більш за все люблять своїх. До фіналу слема вийшли Артем Полежака, я і місцева дівчинка Еммануїлівна (здається, так). Коли я відчитала свій текст і отримала серед усіх оцінок 4-5 одну одиницю за артистизм, то подумала, що просто комусь не сподобалася – буває, смаки ж різні. Але коли Полежака теж отримав одну одиницю, то все стало зрозуміло. «Да здравствует советский суд – самый гуманный суд в мире!» :) Переможниця отримала два величезних весла, так що навіть добре, що не переміг ніхто з нас. Потім до нас підходили зніяковілі і здивовані організатори та інші глядачі, але слем є суб’єктивним, з цим ніхто не посперечається, так що Еммануїлівна погребла на своїх нових веслах святкувати «блискучу розгромну» перемогу, а ми з Полежакою пішли на вокзал. Ще навіть пива встигли випити в привокзальній наливайці.
Не буду прикриватися лузерським «головне – участь». Я хотіла перемогти. Але на таку ситуацію, як склалася, мабуть, і ображатися гріх. Що ж тут поробиш… Правда, Еммануїлівна мала при собі цілий жіночий театр, який трохи не в тему супроводжував її читання акробатикою, видуванням мильних бульбашок, малюванням губ помадою та ін., але це не додало ні краплі артистизму їй особисто.
Найбільше мені сподобалося, як читали Семенчук, Андрій Шамрай та Роман Стадник з Чернівців. Та і про Коробчука я свою думку змінила на краще. Артем Полежака зі своїми самураями і порнокартами – взагалі геній. :) Однозначно і безперечно. Плюс ще дякую йому за суперову розминку перед виступом. :)
Отаке. Постійно нагадую собі про карму, «все що не робиться, робиться на краще» і «всім все повернеться». :)
А ще сьогодні етап всеукраїнського синхронного чемпіонату з «Що? Де? Коли?», так що рештки вчорашнього бойового азарту спробую вкласти туди.
P.S. Від вчорашніх Артемових ударів в плече «для куражу» таки маю синець. :)

Недописані тексти стукають в голову зсередини. Окремі фрази, рими, ідеї… Може, треба пробити ще один отвір у голові, щоб вони звідтам виходили?
Все протидіє моєму наміру їхати на вихідні на Чернівецький турнір. Вчора сказали, що квитків на потрібні поїзди немає. Сьогодні я знайшла ще один поїзд, але в касах була купа людей плюс всі каси не працювали, бо щось там поламалося. Але ті залізничні перешкоди тільки посилюють намір приїхати. Піду завтра знов. Хочу їхати поїздом, бо автобусам не довіряю.
Ненавиджу лаборантку кафедри акушерства та гінекології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького пані Миросю, яка зідрала з мене 30 гривень за прогуляні лекції. Але я торгувалася – вона хотіла 50, так що все ще ок. Все, тепер маю їхній залік і на ті лекції точно не ходитиму.

Прочитавши листа від Ольги Швець (див.фото), додаю бонус до свого попереднього запису.
Оля була ЄДИНИМ організатором цього всього дійства. Навіть не маю уявлення, як на таких делікатних плечах можна винести таку купу обов’язків.
Пробачте за дезінформацію: ніяких пельменів із тазику не їли. Були спочатку вареники, потім дивовижний тазик-резонатор для омивання рук перед розпиттям чаю, і власне чайна церемонія, на якій всі мали можливість познайомитися ближче, поділитися враженнями першого дня, обмінятися адресами, збірками віршів.
Автори мого суперсоняшника, який дивиться з мого вікна на сумний сірий Львів – «Сонячна майстерня». Дякую-дякую.